Сон за можливості, якої немає: як на Чернігівщині, де тривога 27 днів на місяць, працюють екіпажі ППО

58-річний Віктор на псевдо «Санта» востаннє спав у нормальному ліжку у 2024 році, коли мав відпустку й поїхав додому на Хмельниччину. До війська пішов добровольцем наприкінці лютого 2022-го. Спочатку служив у піхоті, за два роки перевівся до ППО. Торік приїхав на Чернігівщину. Тепер разом із побратимами працює в мобільній вогневій групі на позиції «Пікассо».

Ці п’ятеро чоловіків живуть тут серед лісів і полів. Як вони самі кажуть, «ловлять цілі та варять борщ». Відпочивають у вагончику, який придбали друзі. Свій побут жартома називають «кочовим» — через умови життя та постійну готовність зірватися з місця. А ще — майже не сплять, бо тривоги практично цілодобово. Результат їхньої роботи залежить від злагодженості екіпажу, можливостей зброї та часу, за який потрібно відреагувати на повітряну загрозу.

Як військові захищають небо Чернігівщини? Чому не всі ворожі безпілотники вдається перехопити? Що потрібно знати цивільним, аби не шкодити ППО? А ще — про бойову роботу та побут МВГ «Пікассо» — у репортажі Наталії Найдюк.

Росіяни постійно змінюють тактику нападу — українська ППО адаптується

На позицію «Пікассо» ми їдемо разом з офіцерами Регіонального управління сил ТРО «Північ» у пікапі, частина якого прикрита маскувальною сіткою. На сидіннях — плетені килимки. Такі виготовляють волонтери в селі неподалік Чернігова. 

Дорогою офіцер, який не побажав називати свого імені, розповідає, як влаштована українська ППО. Для боротьби з повітряними цілями військові використовують різні засоби: від великокаліберних кулеметів і зенітних гармат до зенітно-ракетних комплексів (ЗРК), авіації, засобів РЕБ та дронів-перехоплювачів. На роботу екіпажів останніх та на ефективність бойових вертольотів вплинуло обмеження військової версії Starlink, яке сталося 14 жовтня. Система перестала працювати на швидкості 130-161 км/год. 

Нині люди, які служать у ППО, об’єднані в мобільні та стаціонарні вогневі групи. Їх розставляють як безпосередньо на маршрутах прольоту ворожих цілей, так і біля критично важливих об’єктів — це залежить від завдань оборони. Окремо працюють екіпажі авіації та засобів РЕБ.

Далі офіцер багато розповідає саме про мобільні вогневі групи (МВГ), їх найбільше в структурі ППО. Це не винахід України — військові на пікапах воювали ще в Африці в 1980-х, але саме Україна масштабувала цей досвід для захисту неба.

«МВГ працюють на автомобілях. А ВГ (вогневі групи, — ред.) — це стаціонарні пости. За потреби вони теж переїжджають, але не так швидко», — пояснює різницю офіцер.

Служба в ППО вимагає постійної концентрації. Навіть коли немає загроз, екіпажі перебувають у стані готовності №3. Це означає, що частина військових чергує, інші ж можуть перепочити. Але щойно надходить сигнал тривоги, вони мають зайняти робочі місця й бути готовими стріляти. Це називають «бойова готовність №1».

Ефективність перехоплення залежить, зокрема, від типу повітряної цілі та засобів, якими її намагаються збити. За словами офіцера, із середини літа на Чернігівщину летять переважно реактивні безпілотники типу «Герань». Вони летять удвічі швидше та вище за звичайні ударні дрони, тому їх складно помітити та знищити. Але вже є розробки, які дозволяють поцілити в реактивні БПЛА, каже офіцер. Він додає, що ця інформація з обмеженим доступом. Проте підрозділи вже проходять навчання, тож найближчим часом їхня робота стане помітною.

З «Бандеролями», каже офіцер, ситуація складніша: летять надто низько — лише 50-300 м, швидко — понад 500 км за годину, несуть 150 кг вибухівки і мають форму труби. Тому їх складно виявити та збити. Адже, по суті, це малогабаритна крилата ракета. Наразі для МВГ з кулеметами та гарматами це недоступна ціль. Її збивають хіба за допомогою авіації. Остання — найдієвіший засіб ППО, бо знищує майже 100% цілей, але й найдорожчий. 

Екіпажі БПЛА-перехоплювачів, за оцінкою офіцера, знищують до 80% повітряних загроз, по яких працюють. МВГ — 50-60%. Але все залежить від типу зброї, з якою працює група.

«Із гармати в принципі знищити повітряну ціль складно. А якщо вона ще й швидко летить – це ще важче. Із ПЗРК це зробити простіше, але там дорогі снаряди», — розповідає різницю військовий.

Та навіть найсучасніше озброєння не гарантує, що вдасться перехопити всі повітряні цілі. Це показав і досвід Ізраїлю — країни, яку часто згадують у дискусіях про ефективну протиповітряну оборону. Щоб пояснити, чому українські умови суттєво відрізняються, офіцер згадує іранські атаки у 2024 році.

За повідомленнями того часу, 99% повітряних цілей вдалося перехопити. До відбиття атаки долучилися не лише ізраїльські сили, а й партнери, зокрема США та Великобританія.

«Вони на один “шахед” витрачали по кілька ракет Patriot. У нас обмежена кількість таких засобів. Ми збиваємо в десятки чи й сотні разів економніше. І робимо це вже майже п’ять років», — каже офіцер.

Він також звертає увагу на різницю в масштабах. Ізраїль у 28 разів менший за Україну, він менший за Чернігівську область. А що більша територія, то більше потрібно засобів виявлення та перехоплення повітряних цілей, боєприпасів і людей, які працюватимуть із цими системами.

Питання забезпечення ППО особливо гостро постало в Чернігові після масованих російських атак на місто восени 2025 року. Тоді ситуація із захистом регіону стала предметом суспільної дискусії. Люди в соцмережах писали: «Де наше ППО?», «Чернігів не захищений». А блогер та волонтер Сергій Стерненко публічно розкритикував ситуацію та заявив про потребу посилити захист регіону. Згодом відбулася його телефонна розмова з начальником Чернігівської ОВА В’ячеславом Чаусом, після якої повідомлялося про розгортання додаткових екіпажів БПЛА-перехоплювачів.

Крім того, тоді ж у Чернігові почала працювати винищувальна авіація. Чи вплинув розголос на ці рішення, військові однозначно сказати не можуть.

«А чи розголос допоміг? Чи воно в комплексі все спрацювало? Хтозна. Якийсь час ворог не чіпав Чернігів, а потім різко почав інтенсивно обстрілювати. Відбивати таку кількість атак не було чим. Тому й сталися прильоти. Дійсно, після хвилі критики кількість БПЛА-перехоплювачів збільшилася. Але що саме подіяло — розголос чи це було логічне виправлення ситуації — складно сказати. Водночас верховний головнокомандувач дав команду посилити ППО Чернігівщини», — розповідає офіцер.

Нині, каже він, забезпечення підрозділів боєприпасами та БПЛА-перехоплювачами відбувається за участі Міністерства оборони, допомагають і волонтери. Однак співвідношення фінансування офіцер не назвав.

Та посилення ППО — це лише частина протистояння. Російські війська змінюють маршрути й тактику застосування БПЛА, намагаючись обходити вибудувану українську оборону. 

Так, за розмовою ми наближаємося до місця, де на карті лише ліс, поле та луки. Розбитий асфальт переходить у ґрунтівку. Жодних знаків, які вказували б на військову позицію. І ось попереду нарешті вимальовується «Пікассо».

«Сталін та Берія бачили цю гармату»

Після багатогодинної повітряної тривоги нарешті дали відбій. Серед лісів та полів нас привітно зустрічають усміхнені військові: Андрій, два Василі, Віктор та Ігор. Вони — підрозділ мобільної вогневої групи протиповітряної оборони 112-ї окремої бригади Сил ТРО. Командир Василь на псевдо «Данило» каже: «за книжкою» їх має бути восьмеро. Але людей не вистачає, тому працюють уп’ятьох. 

Мобільні вогневі групи зазвичай виїжджають пікапами на визначені позиції, щоб знищувати повітряні цілі. Після виконання завдання екіпаж повертається до місця дислокації. Але тут усе інакше. Через постійні повітряні тривоги та загрозу нових атак військові живуть просто на позиції. Найскладніше, кажуть, — нестача сну. Тут сплять не за розкладом, а за можливості. А її часто немає: наприклад, з 18 вересня по 18 жовтня тривога на Чернігівщині була 643 години 42 хвилини — це майже 27 днів. Відтак військові практично завжди перебувають у бойовій готовності №1. Вахт чи інших способів перепочинку тут немає.

«Ох, якби ви протягнули вахтовий метод служби у Верховну Раду», — сміється командир Василь з Івано-Франківщини.

У мирному житті чоловік мав власний магазин. Нині бізнесом опікується дружина. Він додає, що час тут ділиться не на денний та нічний, а на бадьорий та «сплячий». Останній — коли виникає можливість. 

«Ми ловимо цілі, варимо борщ. Ось дали відбій, то можна їсти приготувати. І вас можемо пригостити», — весело говорить Андрій на псевдо «Турист».

Він також з Івано-Франківщини. У мирному житті впорядковував сади. На війну пішов добровольцем у перші дні, як і кожен на цій позиції. У ППО чоловіки потрапили через поранення чи проблеми зі здоров’ям, бо служба тут вважається легшою за піхотну. 

Андрій — навідник гармати С-60 (АЗГ-57). Вона стоїть на старій вантажівці під маскувальною сіткою. С-60 — це давня радянська розробка. Поруч — імпровізовані сходи з ящиків для снарядів. 

Показуючи зброю, Віктор «Санта» сміється та каже: 

«Її почали випускати після Другої світової війни. Уявіть, цю гармату бачив Сталін та Берія. Хтозна, мо, вони там сиділи».  

Свого часу такі гармати збивали американські літаки у Корейській та В’єтнамській війнах. Вони мали летіти низько, щоб скидати бомби. Реактивні БПЛА летять високо. Тому це складна, але досяжна ціль. 

У Віктора світлі очі, густа біла борода й статура, що нагадує Санту з різдвяних історій. Тому позивний йому пасує. Чоловік із Хмельниччини. За освітою — інженер-механік, але на війні його посада називається «номер обслуги». Так кажуть про людину, яка, зокрема, подає і заряджає зброю. Сам Віктор характеризує свою працю як «подай-принеси».

Вдома у нього дружина, діти, п’ятеро онуків та бізнес із торгівлі будматеріалами. У цих умовах вони б дуже знадобилися. Військові самотужки зробили навіс для дров, «будку» для командира. Хоча будували її більше для планшету, що показує цілі. Віктор уточнив, що будка захищає планшет від дощу, адже коли краплі потрапляють на екран, — він «глючить». Біотуалета тут немає. Військові кажуть, облаштовують його самостійно на місцевості, як і смітник.  

Та найбільша «розкіш» тут — вагончик. Його можна причепити до автомобіля й перевезти на іншу позицію, якщо доведеться змінити місце. Він захищає від вітру та дощу, коли немає тривоги. Це чи не єдиний шматок цивілізації на позиції. І сонячна панель серед лісу також виглядає, ніби потрапила сюди з іншої епохи.

«Тут нема побуту! Якщо сам собі не зробиш, тобі ніхто не принесе і не покаже. Мої побратими, одногрупники скинулися і купили вагончик. Не було б вагончика, то жили б у “норах”. А де ще тут можна жити? Де тут хата? Тривоги майже постійно. А ми маємо бути завжди готові, тому живемо біля гармати. Востаннє я спав у нормальному ліжку в 2024 році, коли їздив додому у відпустку», — емоційно розказує Віктор.

Такий спосіб й такі умови життя називає «кочовим». А на питання, чого в цих умовах не вистачає найбільше, не вагаючись, відповідає: «Дембеля».

«Скажу чесно, якби знав, що воно так буде, не впевнений, що пішов би знов добровольцем. Я не відмовляюся, але і від держави має бути заохочення. У мене заробітна плата — 20 тисяч гривень. Це дуже мало. Поліцейським, усім іншим підвищили, а нам отак залишили», — звертає увагу «Санта».

А командир Василь відповідає більш стримано: 

«Якщо порівнювати з піхотою, то тут краще. Умови ліпші й можливість вижити більша. Усі по-різному ставляться до цих умов і переживають незручності». 

Потім військові демонструють, як вони працюють, коли ціль з’являється в зоні їхнього ураження.

БПЛА збивають не прямим влучанням, а осколками

Василь «Данило» голосно командує: «До гармати!». Екіпаж миттю підіймається до неї імпровізованими сходами з ящиків. Далі командир диктує координати цілі. Двоє навідників одночасно виставляють горизонталь і вертикаль. Номер обслуги виконує свою частину роботи. Рухи військових швидкі й злагоджені — кожен знає, що робити. Ще за мить має лунати постріл.

Командир знімає роботу екіпажу на відео, називаючи час, координати, висоту та швидкість цілі. Така фіксація потрібна для звітності. Збоку ця сцена здається недоречною: навіщо документувати на відео кожен рух, якщо зосереджуватися треба на цілі? Але це — обов’язкова процедура бойової роботи. Вона потрібна, аби мати докази, що екіпаж дійсно стріляв, коли ціль наближалася.

Цієї злагодженості військові навчалися самотужки, коли потрапили до підрозділу ППО у 2024-му. А торік відпрацьовували навички на полігоні. Командир Василь визнає: деякі нові лайфхаки з навчання взяли. 

На позицію приїхав і Сергій, керівник пункту управління. Саме звідти чергова зміна координує бойову роботу та передає інформацію підрозділам ППО. Тут відстежують і результати стрільби. Втім, коли одночасно працюють кілька гармат, визначити, чий саме постріл уразив ціль, буває непросто. Та за 40 хвилин до зустрічі військові з сусідньої позиції таки вразили реактивний безпілотник із гармати L/70 (Бофорс), радісно розповів військовий.

«Ми розташовуємо позиції так, щоб утворювалася хмара осколків. Тобто одночасно стріляє кілька гармат, снаряди вибухають через кілька секунд у повітрі. І треба розрахувати, щоб саме в цей час у цю “хмару” потрапив шахед», — пояснює Сергій.

Військові на позиції «Пікассо» уже не рахують збиті цілі — збилися з ліку. Андрій «Турист» розповідає, що раніше вони збивали «шахеди», а тепер намагаються вражати й реактивні «Герані». Це складніше. Та коли влучають, радості не приховують. Хлопці, каже «Турист», голосно «волають». Сміючись, він порівнює це з тим, ніби мавпа дотягнулася до банану. Між іншим, тут багато жартують і цим дають вихід втомі та напруженню, що накопичилося за роки війни. 

Відбій тривав недовго, знову тривога. З планшета чути команди з пункту управління. У секторі «Пікассо» поки немає цілей, але військові займають позиції, щоб у разі загрози бути готовими відпрацювати по них…

Чим небезпечні відео зі збиттям безпілотників

Дорогою назад говоримо з офіцерами про цивільних. Він зауважує, що їхня безпека залежить не лише від ППО, а й від них самих. Офіцер наголошує: у районі повітряну тривогу оголошують, коли ціль уже на підльоті. Тому цивільні мають слідкувати за загрозами та бути в безпечних місцях, особливо, коли чують роботу ППО. Адже випущені кулі можуть падати на землю, автомобілі, будівлі.

Також укотре офіцер повторює: не можна знімати роботу ППО і точно не варто викладати збиття, навіть якщо екіпажу в кадрі не видно. 

«За такими відео ворог може визначити розташування мобільних чи стаціонарних вогневих груп, авіації, скоригувати і нанести по ним удари», — наголошує офіцер.

Він проговорює й про небезпеку снарядів, безпілотників, які впали. Вони можуть вибухнути. Ні в якому разі не можна їх розбирати.

«Якщо ви, умовно, збираєте гриби і побачили снаряд чи БПЛА, — треба зафіксувати геолокацію і подзвонити в поліцію та ДСНС. Я військовий, і мені ніколи б не спало на думку наближатися до нерозірваного снаряду. Це може вбити чи покалічити. Тому не розумію людей, що намагаються зняти якусь апаратуру з БПЛА», — каже військовий.

Насамкінець, обговорили з офіцером, як читати повідомлення в Telegram-каналах про долю повітряних цілей. Ось «шпаргалка»:

• Приліт (влучання) — ракета або безпілотник досягли визначеної цілі.
• Падіння БПЛА внаслідок збиття — безпілотник уразили, після чого він упав на землю. Вибуху могло не бути.
• Падіння уламків унаслідок збиття — безпілотник знищили в повітрі, а на землю впали його уламки.
• Припинив існування, локаційно втрачений — подальшу долю повітряної цілі встановити неможливо. Вона могла впасти, вибухнути або зникнути з поля спостереження.
• Вихід із зони відповідальності — повітряна ціль залишила межі зони відповідальності підрозділу та продовжила рух в іншому напрямку.

***

За п’ять років служби «Санта» побував у різних куточках України — на Донеччині, Харківщині, Херсонщині, Житомирщині, Запоріжжі, Київщині й тепер на Чернігівщині. Каже, що під час війни побачив більше регіонів країни, ніж за все попереднє життя. Тепер воно минає між тривогами. У розмовах із побратимами, перекурах, коротких проміжках сну й очікуванні. Аж поки знову на планшеті не завиє сигнал тривоги. Це означає, що час повертатися на бойову позицію.

Так, для «Санти» та його побратимів війна перетворилася на щоденну роботу. Вона день за днем, рік за роком «з’їдає» життя. І наразі у світі не існує адвент-календаря, який би відраховував дні до миру. Такого, як у дитинстві, коли щодня відкриваєш нове віконце й знаєш: Різдво все ближче…

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.