Романтик, сповнений мужності, відваги та глибокого почуття справедливості — говорять про сина батьки.
Андрій народився 12 грудня 1998 року в селі Малі Дорогостаї Млинівської громади, що на Рівненщині. Після школи навчався в національному університеті «Львівська політехніка», однак ще з дитинства мріяв стати на охорону порядку і закону, тому після отримання диплому пройшов навчання в Рівненській академії патрульної поліції та склав присягу поліцейського.
Службу Андрій розпочав у жовтні 2020 року в секторі реагування патрульної поліції у Вараському районі, а за кілька місяців перевівся у Млинівський район. Колеги згадують його як принципового, рішучого й відданого справі правоохоронця. Але Андрій хотів бути більше, ніж просто поліцейським, хотів захищати Україну.
У березні 2023 року, коли вже рік гриміла велика війна, хлопець прийняв рішення, яке назавжди змінило все, — одним із перших приєднався до лав Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють».
«Андрій марив бойовим підрозділом. Його однокласники воювали на передовій: дехто з них зник безвісти, хтось потрапив у полон. А він казав, що після їхнього повернення додому буде соромно дивитися їм у вічі», — згадує мама захисника, Надія Леонідівна.
У листопаді 2023 року лейтенант поліції Андрій Павлюк вирушив на Бахмутський напрямок.
11 грудня 2023 року, у переддень свого дня народження, Андрій вирушив на завдання — евакуацію полоненого. 12 грудня він разом із побратимами в окопах Донеччини відзначив своє 25-річчя, пригостив їх святковими шоколадними батончиками. А за три дні, 15 грудня, захисник прийняв свій останній бій поблизу Кліщіївки.
«Його фото були шпалерами в моєму телефоні. Зранку 15 грудня, дивлячись в очі синочка, я відчула холод і зрозуміла, що сталося найстрашніше. У цей час на підвіконня прилетів голуб — то Андрій попрощався зі мною. Мені, можна сказати, пощастило, адже мою дитину привезли цілою: я змогла пригорнутися й поцілувати», — говорить Надія Леонідівна.
«Сміливий, хоробрий, відданий. Він завжди приходив на допомогу й був готовий пожертвувати собою заради інших», — зазначив побратим Юрій Лось.
«Андрій був справжнім. Він ніколи не відмовляв, завжди був поруч. Він мріяв бути офіцером — і став ним. До кінця», — згадує ще один побратим штурмовика.
Захисник похований у рідних Малих Дорогостаях. У нього залишилися батьки й молодший брат.
У лютому 2025 року за мужність і самопожертву Андрія Павлюка посмертно удостоєно орденом «За мужність» III ступеня, також родині передали відзнаку Президента України «За оборону України» та нагрудні знаки Головнокомандувача Збройних Сил України «Комбатантський хрест» та «Честь та пам’ять». У червні 2025 року захисникові посмертно присвоєно чергове звання старшого лейтенанта поліції.
На центральній площі селища Млинів на його честь встановлена меморіальна дошка.
Шана й світла пам’ять Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Книга пам’яті органів системи МВС, Суспільне Рівне, ОГО
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform