Артур Колісник на позивний «Арчі» долучився до війська у 2022 році. До повномасштабного вторгнення він працював у сфері ландшафтного дизайну.
Історію бійця бригада оприлюднила на своєму YouTube-каналі.
«Арчі» професійно підрізав дерева, зокрема доглядав за дорогими японськими бонсаями. Попри можливість продовжувати успішну кар’єру в цивільному житті, Артур вирішив стати на захист України.
Нині «Арчі» — воїн 2-го десантно-штурмового батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. За фахом він мінометник. Після навчання військовий вирушив у район бойових дій, а згодом почав виконувати завдання і на піхотних позиціях. За його плечима — запеклі стрілецькі бої, виходи з оточення та ситуації, у яких одна помилка могла коштувати життя.
На початку повномасштабної війни Артур залишався вдома з дружиною та дитиною. Рішення піти до війська далося непросто: він розумів, що залишає родину, але зрештою не зміг змиритися з думкою, що може залишатися осторонь.
Оскільки на той момент йому ще не виповнилося 25 років, Артур звернувся до військкомату. Там запропонували підписати контракт і дали час подумати. Втім, за словами військового, довго вагатися він не збирався.
Оскільки контрактники могли обирати рід військ, Артур одразу вирішив долучитися до десантно-штурмових підрозділів. Після навчання та підготовки за мінометним фахом він вирушив на фронт.
Спочатку військовий працював за спеціальністю, а приблизно через місяць почав виходити й на піхотні позиції. Там доводилося не лише виконувати завдання мінометника, а й працювати поруч із піхотою, допомагати утримувати позиції та діяти в умовах безпосереднього зіткнення з противником.
Бій за Костянтинопіль
Небезпечний епізод стався в Костянтинополі. Артура попросили вирушити з мінометним розрахунком, який щойно повернувся з навчання.
Бійці отримали 120-міліметровий міномет, але ще не мали достатнього досвіду роботи з ним. Як фахового мінометника, «Арчі» залучили, щоб навчити їх і проконтролювати виконання завдань.
На той час противник перебував приблизно за два кілометри. Одного дня Артур почув по радіозв’язку повідомлення, що російські військові перебувають на фермі — приблизно за 200 метрів від їхнього місця. Він забіг до погреба, почав одягати бронежилет і почув, як працює станковий кулемет ДШК. Незабаром розпочався стрілецький бій.
За словами військового, противник висадив десант неподалік їхньої позиції. Позаду будинку опинилася МТЛБ із піхотою, а згодом під’їхав танк. Артур побачив, як у їхній бік рухаються два російські «Тигри». Відстань до них становила близько 70 метрів, а з важкого озброєння в українських бійців були лише гранати.
Ситуація ускладнювалася тим, що розрахунок, з яким приїхав «Арчі», був недостатньо досвідченим. Під час бою бійці опинилися відрізаними від інших підрозділів. Артур зрозумів, що розраховувати доведеться передусім на власні сили, і вирішив відходити з боєм до своїх позицій.
Вони рухалися через поле та кладовище, доки не дісталися до піхотинців, які мали бойовий досвід і могли організувати кругову оборону. Згодом противник розпочав нову хвилю штурму, і українські військові отримали наказ виходити звідти на БМП-1. У машину завантажили близько 15 людей.
На виїзді була розвилка, де стояв український танк. Через ситуацію на полі бою екіпаж міг сприйняти їх за противника й відкрити вогонь. «Арчі» та його побратими намагалися показати, що вони свої. Танкіст піднявся, відкрив люк і помітив на машині жовті позначки. Лише після цього він пропустив українських військових.
Артур наголошує: один постріл у їхній бік міг би стати останнім. Після виходу командування наказало забрати міномет, який залишився на позиції.
«Москва, Москва»: повернення за мінометом
Попри небезпеку, «Арчі» хотів повернутися за мінометом. Він погодився на завдання за умови, що з ним піде боєць, якому він довіряє. Діставшись до позиції, вони почули, як російський військовий кричить у рацію: «Москва, Москва».
Артур наказав йому здатися та вийти без зброї, аби було зрозуміло, що він не становить загрози. Однак росіянин не виконав вимог і почав кидати гранати в їхній бік. Українські військові відповіли гранатами, після чого зайшли на позицію та забрали радіостанції противника.
Згодом вони ще протягом доби прослуховували переговори росіян і навіть змогли встановити, кого саме забрали радіостанції. Цей епізод став ще одним прикладом того, наскільки швидко ситуація на фронті може змінюватися: від спроби повернути власне озброєння до прямого зіткнення з ворогом.
Чому «Арчі» не повернувся до цивільного життя
Військовий пояснює своє рішення любов’ю до історії та небажанням миритися з тим, що ворог прийшов на українську землю. Він порівнює це із ситуацією, коли сусід заходить у твій двір і починає нищити сад: на його думку, у такому разі не можна просто залишатися вдома й удавати, що нічого не відбувається.
Артур міг звільнитися зі служби ще раніше, однак залишився. Однією з причин стали люди, за яких він відчуває відповідальність як головний сержант. Він навчав побратимів, допомагав їм здобувати досвід і не хоче залишати їх під час війни.
Ще одна причина — незавершена боротьба за українську землю та пам’ять про тих, хто загинув. «Арчі» вважає, що повертатися до цивільного життя можна буде тоді, коли війна закінчиться. Поки його друзі продовжують воювати, він не бачить для себе можливості просто відкласти зброю та повернутися до звичної роботи.
«А поки війна триває, то наше місце тут. Всі мої друзі тут. Чому я маю піти, пити кофе, поки вони тут воюють?», — говорить військовий.
Якщо вам цікавий мілітарний контент – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.