«Працювати медсестрою почала ще у минулому сторіччі»: розмова з ніжинською медсестрою – Наталією Волгіною – Громадське Місце Чернігів

12 травня відзначається Всесвітній день медичної сестри. Хоча фактично святу вже більше ста років, офіційно воно було засновано тільки в 1971 році.

День медичної сестри відзначається з моменту об’єднання сестер милосердя з 141 країни в професійну громадську організацію – міжнародну раду медичних сестер.

Вперше служба сестер милосердя була організована під час Кримської війни англійкою Флоренс Найнтінгейл (12.05.1820 – 13.8.1910). Всесвітній день медичних сестер за рішенням Міжнародної організації Червоного хреста є саме в її честь, в день її народження – 12 травня. Тоді й сформувався стійкий стереотип: медсестра – це санітарка, яка виносить з поля бою поранених або стоїть біля операційного столу.

Сьогодні MYNIZHYN поговорив із медсестрою амбулаторого ендоскопічного відділення Ніжинської міської лікарні – Наталією Волгіною.

На фото: медсестра Наталія Волгіна. Фото з архіву

– Скільки Ви років у медицині?

– Працювати медсестрою я почала ще в минулому сторіччі. (Посміхається – авт.). Маю 33 роки медичного стажу, гарне число, бо Біблійне.

Не можу сказати, що з дитинства мріяла пов’язати своє життя з медициною, але так вже сталося і тепер зрозуміла, що на краще.

31 рік був присвячений дитячій ортопедії та травматології. Дуже вдячна моїм першим вчителям, колегам, легендарним людям: Кокотюхі Любові Трохимивні та Тютюнник Лідії Олексіївні, дитячій хірургічній медсестрі та дитячому хірургу – ортопеду. Вони мене навчили професії, навчили бути сміливою і напевне завдяки їм я полюбила свою роботу.

Окрема згадка про 10 важливих років роботи з Гриновецьким Миколою Мар’яновичем.

Всі його знали, як завідуючого травматологічним відділенням міської лікарні, а я його знала, як прекрасного дитячого ортопеда-травматолога.

Кожен день роботи з ним – це справжній майстер клас з накладання гіпсових пов’язок, лікування ран, діагностики вродженої ортопедичної патології у дітей.

Серед працюючих травматологів багато його учнів і я маю надію, що вони користуються його досвідом, яким він завжди щедро ділився.

А 2 роки тому посаду медсестри дитячого ортопеда- травматолога скоротили і я опинилася на роздоріжжі.

Звичайно дуже засмутилась, були думки залишити медицину.

І от який я бачу сон: збираюсь на якусь урочисту подію і заходжу до крамниці, аби купити одяг. Поряд висять гарний, але не новий костюм і нова дуже приваблива сукня, таких ніколи не було в моїй шафі.

Вгадайте, що я вибрала?

А через тиждень мені запропонували посаду медсестри ендоскопічного кабінету.

Я ще той “Каліграф Каліграфович”

– Розкажіть про специфіку роботи медсестри у вашому відділенні? Тобто яку діагностику можуть пройти люди у даному відділенні і яка Ваша в цьому роль?

Спочатку нова робота мене ошелешила, я тільки в загальних рисах уявляла собі проведення ендоскопічних досліджень.

А саме: гастродуоденоскопії- лікувально діагностичнаої процедури, яка дає змогу оцінити стан та пролікувати стравохід, шлунок та дванадцятипалу кишку та колоноскопії -це також лікувально- діагностична процедура, яка дозволяє обстежити і пролікувати всю товсту кишку.

Але я люблю навчатися, тож наполегливо взялась за діло! А справ у медсестри ендоскопічного кабінету немало, повірте!

По-перше – дороговартісне обладнання, яке потребує шанобливого ставлення.

Довелось потоваришувати з японською технікою. В мої обов’язки входить щоденне приготування спеціальних розчинів для дезінфекції та стерилізації ендоскопічного обладнання, якісна обробка ендоскопів після кожного використання.

По-друге – асистувати лікарю при проведенні процедур, операцій, збирання матеріалу на гістологічне дослідження.

По- третє – підтримувати належний санітарний стан кабінетів.

І нарешті четверте – найскладніше і моє найулюбленіше: психологічна підтримка пацієнтів.

Як театр починається з вішалки, так наш кабінет починається з холу.

Ми з лікарем підготували стенди з доступною інформацією про роботу нашого кабінету, про послуги, які ми надаєм, про підготовку до всіх обстежень, про те як поводитись після них.

До речі, в мої обов’язки входить також чітке роз’яснення підготовки до обстеження кишківника. Справа в тому, що від якості підготовки (а це 3 дня дієти і двоетапний прийом спец розчину), залежить 50 відсотків успіху проведення колоноскопії.

Пацієнти поки чекають своєї черги, читають не «страшилки» з інтернету про ковтання зонду і не розповідь сусіда про “товстелезну кишку, яку неможливо проковтнути, а правдиву інформацію, яка так і названа нами ” Допоможи собі сам”.

Я намагаюсь частіше вибігати в хол і підбадьорювати людей, бо ж у страху очі великі, та й під час самої процедури ми з лікарем завжди підтримуємо пацієнта.

Ще в мої обов’язки входить ведення документації, а я ще той “Каліграф Каліграфович”!

– Чи буває Вам страшно? Приміром за пацієнта, за те, як все пройде, яку патологію можна виявити на процедурі і як її озвучити пацієнту, тощо.

– Чи буває мені страшно перед процедурою? Ні, ніколи! Я завжди впевнена, що Сергій Анатолійович – лікар ендоскопіст, зробить все, що може і навіть більше для здоров’я пацієнта.Реклама:

У нас це називається зробити генеральне прибирання, тобто видаляємо всі поліпи, навіть розміром в 1,5 мм., а їх інколи буває до двух десятків.

Засмучуюсь, це буває, коли виявляємо злоякісну пухлину, а страху ні, ніколи не було.

Діставали навіть частину пластмасової ручки.

– Розкажіть якийсь цікавий випадок з Вашої роботи, що найбільше запам’яталося?

– Майже кожного дня трапляються цікаві випадки.

Можу розказувати довго. Тим більше ми надаємо ще й ургентну допомогу.

Поясню – це видалення сторонніх тіл стравоходу та інших ділянок. Найчастіше – це рибні кісточки, які потрібно негайно дістати.

Ще нас викликають на кишковошлункові кровотечі. Тому іноді працюємо і вдень і вночі і у вихідні дні теж.

Запам’яталось, як діставали рибну кістку у жінки, яка приїхала з району до хірурга лікувати підшлункову, а він спочатку направив до нас, пройти гастроскопію.

Пацієнтка вже потім згадала, що їла коропа тиждень тому і навіть не зрозуміла, що проковтнула кісточку та ще й досить велику. За тиждень зволікання стороннє тіло утворило дві виразки стравоходу, наче вросло в слизову. Бідна жінка вирішила, що болить підшлункова. Лікар маючи неабиякий досвід в подібних операціях, майстерно витягнув кістку, а жінка аж розчулилась від полегшення і вдячності, виразки були проліковані.

Сергію Анатолійовичу доводилось також діставати і шматки сала або ж капусти, навіть частину пластмасової ручки!

Фото додаю.

Читайте також: Колоноскопія у Ніжині: де та як її пройти, коли «забити тривогу» і чому це важливо – розмова з ніжинським лікарем Сергієм Євтухом

– Чи розділила війна роботу медиків на «до» та «після». Щоб Ви сказали з власного досвіду?

Так, війна змінила моє життя. Перший місяць після повномасштабного вторгнення я працювала в травматологічному відділенні.

Звісно, там працюють першокласні спеціалісти, але поранених було так багато, що моя допомога не була зайвою.

– А що Вас надихає у вашій професії?

Що мене надихає в професії? Люди!

Бабуся 1927 року – наша найдоросліша пацієнтка, вона хоч і старенька, але мужньо трималася. Дідусь – справжній козак, 1932 року народження. Я запитала у нього : “Як так жити, аби бути таким як ви: веселим, життєрадісним та без серйозних захворювань?

Він відповів, що треба завжди працювати, знаходити роботу до душі і по силі.

А ще мене надихає наша команда! Я не без задоволення спостерігаю за злагодженою роботою моїх любих анестезіологів, справжніх профі.

А Сергій Анатолійович – наш лікар ендоскопіст він, якщо коротко охарактерізувати, майстер своєї справи. Буде потреба, завітайте, самі побачите і можливо відчуєте на собі, його віртуозну роботу!

– Вас часто турбують пацієнти в неробочий час?

– За 31 рік роботи з дітками я потоваришувала з великою кількістю їх та їхніх батьків.

Були малюки з рідкими орфанними захворюваннями. (Орфанними, називають вроджені або набуті хвороби, які зустрічаються рідше, ніж 1 випадок на 2000 населення країни – авт.)

Їх взагалі спостерігали з народження і до 18 років. Багаторічне спілкування продовжується і дотепер: телефонують, вітають зі святами, консультуються за медичними питаннями, підтримуємо один одного.

Тож, якщо турбують пацієнти в неробочий час – мені це не заважає, завжди рада допомогти хоча б порадою якщо її у мене запитують .

Книжки – моя слабкість

– Очевидно, що професія медика є стресовою. Як Ви сп равляєтесь із цим та що Вам у цьому допомагає? Тобто що любите чим живете поза межами роботи?

– Надихаюсь музикою, різною, люблю оперу, театр. Книжки – моя слабкість, не електронні, а звичайні паперові, щоб чути шурхіт сторінок, і відчувати запах друкарської фарби.

Влітку люблю рибалити. Обожнюю свою собаку – він справжній друг і найкращий антидепресант. А головне моє натхнення це рідні і близькі мені люди.

Своєму синочку я завжди кажу, що щаслива та людина, яка з радістю поспішає з дому на роботу і з таким же піднесеним настроєм повертається назад.

Закінчуючи розмову скажу так: мої любі колеги- медичні сестри, повірте, що в 50 років професійне життя відкриває друге дихання, розвертає вас на 90 градусів, а може зробити кульбіт, але точно не закінчується, я тепер це знаю, напевне!